КАЛЕНДАРІ.

Потреба вимірювати окремі проміжки часу, а отже – винаходити календарі, виникла в людей вже на початку цивілізації. І «в міру свого розуміння» кожен народ з цією метою розробляв свої власні методи, як також певною мірою запозичував їх у сусідів. Бо ж над усіма людьми – білими, жовтими і чорними – розкинулося, як величезне шатро, одне і те ж зоряне небо. Усіх зігрівало одне і те ж Сонце, вночі всім однаково світив той же Місяць. Тобто – Природа «сприяла» тому, щоб ці методи і календарні системи були схожими. Отже:

Календар – це система лічби тривалих проміжків часу з поділом їх на коротші періоди – роки, місяці, тижні, дні.

Слово «календар» походить від латинського «саlео» – проголошую і «саlendarium» – боргова книга. Перше нагадує про те, що в Давньому Римі ( як і в багатьох інших місцях світу) початок кожного місяця (і року) урочисто проголошувано жерцями. Друге - що першого числа місяця (особливо – року!) там було прийнято зплачувати борги й відсотки з них.

Календар - одна із найважливіших складових людської культури. За допомогою тої чи іншої календарної системи різні народи створювали, зокрема, свої річні цикли свят, які супровожувалися лише їм відповідними обрядами. Кожне свято було (та й залишається нині) конкретним покажчиком моменту чи строку проведення певної госпо­дарської роботи, як ось сівби або збирання врожаю.

Тому й не дивно, що проблемами календаря і його удосконаленням займалися люди духовного стану. Зокрема, що першу велику реформу нашого календаря здійснив у 46 р. до н.е. верховний жрець Риму Юлій Цезар. Що згодом, у 1582 р., цей календар удосконалив папа Григорій XIII. Що, зрештою, літочислення «нашої ери» – «від Різдва Христового» (точніше «від втілення Господа», тобто від свята Благовіщення!) – запровадив у 525 р. монах, папський архіваріус Діонісій Малий.

Здавна основною календарною одиницею лічби часу був рік. Для впорядкування своєї історії роки, що минали, людям потрібно було певним чином іменувати. Так з’явилися різні ери (від лат. аега – початкове число) – системи лічби років. І цю лічбу років могли вести як від події реальної, так і вигаданої. Початкову точку відліку тої чи іншої ери називають епохою (від гр. «епохе» – зупинка).

Свідчення про події давно минулих років, які відбува­лися в різних народів світу, тепер уже упорядковано в єдиній світовій історії. "Інструментом” у цих зусиллях стала хронологія (від гр. «хронос» – час, «логос» – вчення) – наука, що вивчає всі форми і методи лічби часу, зіставляє та визначає точні дати історичних подій і документів.

Пасхалія – «допоміжна», «прикладна» дисципліна (галузь науки), завданням якої є встановлення – на будь-який рік – дат Пасхи та пов’язаних із нею перехідних свят і постів. Також – розробити цьому належне як богословське, так і астрономічне пояснення. В основу Пасхалії покладено встановлені Церквою уявлення про межі, в яких належить святкувати Пасху. Вона використовує певні календарно-хронологічні поняття (як ось, коло Сонця, коло Місяця, вруцеліто, великий індиктіон тощо). Для потреб Пасхалії розроблено певні методи і прийоми проведення обчислень (зокрема, в системі «руки Дамаскіна», формул Гаусса...).

У стислішій формі Пасхалію звужують до придатних для вжитку таблиць, в яких є інформація про згадані вище календарні дати свят.

Як знаємо, прообразом християнської Пасхи була Пасха єврейська (іудейська). І питання тут – чи справді «щорічно і назавжди» наша Пасха має відзначатися обов’язково після єврейської?

У відповіді на нього – вирішення іншого: прийняття або неприйняття григоріанського календаря («нового стилю»), а отже – перебувати чи ні християнам у «календарній єдності».

Відлічувати окремі проміжки часу люди вже здавна могли саме тому, що в навколишньому світі є декілька явищ, які періодично повторюються. Так, оскільки є зміна дня й ночі, то склалося уявлення про добу як найкоротшу календарну одиницю часу. Далі, Місяць ритмічно змінює свій зовнішній вигляд (кажуть: змінює своє фази). І – тривалість цього явища стала астроно­мічним прообразом місяця календарного. Нарешті, зміна пір року дала людям рік календарний.

а) Доба: Доба – це проміжок часу між двома послідовними моментами перебування Сонця найглибше під горизонтом. Кажемо й так: доба триває від півночі до півночі. І ми ділимо її на 24 години.

б) Місяць. За зміною фаз Місяця люди віддавна слідкували дуже ретельно. Тож не випадково у давніх греків «мене» – це Місяць, а «мен» – місяць календарний, у римлян «mensis» – також місяць як проміжок часу і «mensura» – міра! Маємо наглядні приклади того ж і в англійській мові - відповідно Мооn і month, у німецькій Моnd та Моnat. В українській мові і небесне світило і календарний відрізок часу мають одну і ту ж назву!

в) Рік. Зміну пір року обумовлює видимий річний рух Сонця на небі. Є певні особливості цього руху і  моменти, які і прийнято виділяти. Річ ясна, фактично йдеться про обертання Землі навколо Сонця. І найважливішим тут є те, що вісь, навколо якої наша планета здійснює своє добове обертання, нахилена до уявної площини, в якій вона рухається навколо Сонця, під кутом 66,5⁰. Завдяки цьому Земля почергово підставляє під сонячні промені то свою південну частину (і тоді в північній півкулі день менший за ніч), то північну частину (тоді день триває довше, ніж ніч). Двічі за рік настає момент, коли день рівний ночі: після зими маємо весняне рівнодення, після літа – осіннє(відповідно, 21 березня і 23 вересня).

       Календарі поділяються на місячні,місячно-сонячні та сонячні.

Місячний календар

За ним рік триває 12 календарних місяців, і тривалість кожного з них зіставляється зі зміною фаз Місяця. У 12 синодичних місяцях налічується 354 доби.

Місячний календар вживають у країнах, де сповідується іслам.

      Оскільки ж рік у сонячному календарі має 365 або 366 діб, а місячний календарний рік на 11 (або12) діб коротший від сонячного, то початок місячного року – 1-ше Мухарама – зміщується на 11 діб назад щодо дат сонячного календаря

. Місячно-сонячний календар

Офіційно його використовують лише в Ізраїлі. Однак це на його основі проводять обчислення дат християнської Пасхи і пов’язаних з нею інших свят (зокрема, для кожної "такої-то неділі після П’ятидесятниці” вказують "глас” і Євангеліє на ранній).

У місячно-сонячних календарях лічбу коротших проміжків часу узгоджують зі зміною фаз Місяця. Календарних місяців у році беруть 12 або 13 так, щоб середня за порівняно невеликий проміжок часу тривалість календарного року була близькою до тривалості року тропічного.

Рік із 13 місяців, названо емболісмічним (від гр. "емболос” – вставка). У Давньому Римі і середньовічній Європі вставку додаткового дня або місяця називали інтеркаляцією (від лат. intercalatio – вставка), а додатковий 13-й місяць – інтеркалярієм.

Серед кількох варіантів узгодження зміни фаз Місяця і пір року найточнішим виявився 19-річний метонів цикл, винайдений (незалежно від давньовавилонських астрономів) у 432 р. до н.е. греком Метоном.

Вставка 13-го місяця здійснюється 7 разів за кожні 19 років.

Єврейський місячно-сонячний календар в його нинішньому вигляді запроваджений близько 500 р. н.е. У ньому як простий, так і емболісмічний рік може бути коротким (або недостатнім) – 353 чи 383 доби; правильним (або повним) – 354 чи 384 доби; надлишковим (або продовженим) – 355 чи, відповідно, 385 діб. Роки різної тривалості комбінують так, щоб їхні початки якнайточніше співпадали з моментами сполучень Місяця із Сонцем. Однак, з огляду на специфіку у відзначенні окремих свят (як ось, заборона будь-якої роботи) початок Нового року в єврейському календарі – 1 Тішрі – іноді переносять на 1-2 дні вперед. Саме тому Новий рік євреї відзначають лише в один із чотирьох днів тижня – у понеділок, вівторок, четвер або в суботу. Відповідно, найбільше зі своїх свят – Пасху (15 Нісана) євреї відзначають у вівторок, четвер, в суботу або неділю (від Пасхи 15 Нісана – до Нового року – 1 Тішрі – в єврейському календарі налічується 163 дні, тобто 23 тижні і 2 дні).

У минулому місячно-сонячними календарями користувалися, очевидно, майже всі народи світу. Наші предки також, про це свідчить, зокрема, запис у Лаврентіївському літописі: згадується прибуття князя Всеволода до Києва 5 березня ще "попереднього” "літа 6646”, нове ж "літо 6647” розпочинається літописцем з 6 березня, а саме тоді "з’явився” на небі вузький серпок нового Місяця.

Сонячним календарем користувалися давні єгиптяни. Інший його варіант вживаємо і ми сьогодні.

СОНЯЧНИЙ ЮЛІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

   У наш час майже всі народи світу користуються соняч­ним календарем, успадкованим від давніх римлян (виправленим у XVI ст.).

У 45 р. до н.е. Юлій Цезар "вдало підібрав” середню тривалість календарного року – 365,25 доби. Це дозволяло у трьох із кожних 4-х років лічити по 365, у четвертому ж – 366 діб. Цей 366-й день прийнято було вставляти між 24 і 25 лютого, його назвали bis sextum kalendas Mart – "двічі шостий до березневих календ” (тобто "до 1-го числа березня” – включно з ним!). Від цього annus bis sextus і походить назва високосний рік, тобто рік, у якому вставлено одну добу. Було впорядковано кількість днів у місяцях за принципом: непарний місяць має 31 день, парний – 30. Лютий у простому році мав 29, у високосному – 30.

За цю реформу сенат перейменував місяць Квінтиліус на Юліус. До речі, упродовж багатьох сотень років римляни вважали березень (Мартіус) першим місяцем, квітень (Апріліс) – другим, грудень – десятим (Децембер). Про це нагадують чотири із цих "числових” назв, які залишилися дотепер.

У простому році юліанського календаря 365 = (52 × 7 + 1) доби, тобто рік налічує 52 тижні і 1 день, у високосному – 52 тижні і 2 дні. За декілька років від довільно взятого за початковий, як тільки з уламків тижня назбирається 7 діб, дні тижня припадають на ті ж календарні дати (тому й маємо слово тиждень "той же день”). Наприклад, календар 1999-го року мав такий же «розклад» днів за числами місяців, що й 1909, 1915, 1920 (з 1.03), 1926, 1937, 1943, 1948 (з 1.03), 1954, 1965, 1971, 1976 (з 1. 03), 1982 і 1993. На це вказує колонка років – зверху вниз – таблиці Додатку 1. Повний збіг дат і днів тижня від року до року повторюється через 28 років (в них налічується рівно 1461 тиждень). Це – 28-річний сонячний цикл юліанського календаря.

Однак розподіл днів у місяцях нашого календаря не такий, як його прийняв Юлій Цезар! Це тому, що після смерті Юлія Цезаря римські жерці, мабуть. не зрозумівши правила вставки 366-го дня, почали вставляти його у кожний третій рік. Можливо, вони користувалися методом "включної лічби”, коли враховують і останній рік попереднього циклу. Тому з 44 р. до 9 р. до н.е. було введено 12 високосних років замість 9. Цю помилку виправив імператор Август. Упродовж 13 років – з 9 р. до н.е. до 8 р. н.е. – високосних років не було (5 і 1 pp. до н.е. і 4 рік н.е. були простими). Отже, юліанський календар почав функціонувати нормально з 1 березня 4 р. н.е. То ж сенат перейменував 8-й місяць Секстиліс в Августус, додавши один день від лютого. А щоб три місяці підряд не мали по 31 дню, змістили 31-й день від вересня на жовтень і від листопада на грудень (вживаємо наші назви для легшого сприймання сказаного).