"Усе боїться часу, але час боїться пірамід”.

(Єгипетська приказка).

(Застереження,  послане графом Хеймоном лордові Карнарвону за півроку  до його смерті).

"Лорд Карнарвон. Не входити в гробницю. Неслухняність веде до смерті. Спочатку хвороба,  від  якої  він  не  оправиться.  Смерть  забере  його в Єгипті…”

Ніколи ще  самолюбство Людства не терпіло такого оглушливого фіаско,  як в 20-х роках нашого століття.  Тоді  наша  молода  цивілізація  переживала небувалий  щиросердечний  підйом,  тільки  що  люди винайшли автомобіль,  зуміли скорити  повітряний  простір  за  допомогою   аеропланів,   здавалося,   не існувало  ніяких  перешкод  перед  людським генієм.  Через сорок років подібна ейфорія повторилася (в 1960-х роках ми ввійшли в Космос,  побували на Місяці,  тільки не полетіли на Марс).  Але тоді, на зорі століття, усе було вперше, ученим здавалося,  що всі або майже всі закони природи вже відкриті і,  коштує лише  мало-мало  піднапружитися,  усе  у  світі буде розкладено по поличках,  і наступить золоте століття знань…

На шляху до тріумфу стояли кілька прикрих перешкод,  серед яких, як хворий зуб,  в істориків – таємничі єгипетські піраміди. Хто і для чого спорудив ці колосальні спорудження  -  на  ці  питання  було потрібно  знайти відповіді.  "Тисячолітня таємниця кидає виклик людству”, "Археологи прийняли виклик Вічності!” – по цих заголовках у газетах можна судити  про  настрої тих років.  Розжарення  страстей  досягло  свого  піку,  коли  зазвучали  інші заголовки:  "Початі розкопки!”,  "Розв’язка близька!”,  16 лютого 1923  року: "Людський  геній  перемагає  час!!”,  "Отримана  посилка  з  далекого минулого!!”,  "На честь свого  тріумфу  археологи  обіцяють  дати  концерт  в гробниці фараона!!”, "Тисячолітня таємниця впала під натиском учених!!!”…

Протверезіння наступило дуже швидко. Експедиція, на яку були витрачені величезні  засоби,  дістала  із  гробниці  фараона  Тутанхамона   безцінні скарби  (що  саме  по собі більше схоже на мародерство,  чим на науковий пошук), але при цьому не зняла покрив таємниці з піраміди. Вічність устояла перед натиском  самовпевнених  учених  і,  немов,  щоб відомстити за людську гординю, жорстоко покарала посягнувших на неї.  Один  за  іншим  гробокопатели  стали відходити в інший світ.

Сумний список почав організатор всієї експедиції лорд Карнарвон, що вмер 5 квітня 1923 року (офіційна версія  -  укус  москіта),  слідом  за  ним відправився  його  найближчий  помічник  А.С.Мэйс.  Відчувши що назрівала сенсацію преса повела свій  страшний  відлік:  "П’ята  жертва”,..  "Десята смерть!”,..  "Двадцять перша!!”…  М.Уінлоку йшов тоді 66 рік,  Дж.Брестед помер в 70-літньому віці,  Н.Дэвис помер на 71-м року,  Дж.Фукарт -  на 81-м,  А.Гардинер  -  на  84-м,  чому обірвалися життя цих старих – ще можна було зрозуміти.  Але відчого один за іншим помирали всі інші:  зведений брат  Карнарвона (самогубство в результаті божевілля),  леді Карнарвон (знову укус москіта), Вейгал (невідома науці лихоманка)…

Версій, що пояснюють  причину  дивної   серії   смертей,   було   висунуто предосить.  Убивцями називали мікроорганізми, що живуть у калі летючих мишей,  але ніяких  мишей  у  гробниці  не  було  ніколи…  Потім  головним винуватцем  назвали древню "хімічну або бактеріологічну зброю”,  але перед всіма роботами  Картер  скрупульозно  перевіряв  склад  повітря…  Під підозру  потрапили  невідомі  віруси,  які  іноді  живуть  у  древніх похованнях (із цієї причини померли  польські  вчені, що  розкрили  гробницю короля  Казимира  Ягеллончика  в Кракові),  але як тоді пояснити раптову кончину навіть тих  що спускалися в  підземелля  вчених:  А.Лукаса,  Дж.Брэстеда, А.Гардинера?..

Зрозуміло, у  такій  ситуації  не  могли  не  згадати  про  недвозначний застереженнях, що  приходили в редакції газет,  у яких  указувалося  на можливу "помсту фараонів”, які нізащо не простять наруги над останнім своїм  пристановищем.  Про  близьку  загибель  Карнарвона  попереджали десятки людин,  у тому числі відомі ясновидющі Чейро і Вельма, однак до того часу готування до експедиції зайшли занадто далеко, і лорд вирішив – це  його  слова  -  "кинути  виклик  темним  силам  століть”.  До  самої своєї смертельної  хвороби  він  був  нерозважливо  весел,  жартував  і  знущався  з "хазяїв” пірамід.  "Якщо він спуститься туди в такому настрої,  – помітив якось Вейгал, – я особисто даю йому не більше шести тижнів життя!” Через чотири тижня,  коли лорд Карнарвон занедужав,  у його маєтку біля Ньюбери (Хемпшир, Англія) помітили дику голу людину,  яку так і не  зуміли  піймати ["Дейлі  мейл"  12.04.1923].  Марновірні англійці прийняли невловимого дикуна ( щозмахує на древнього єгиптянина?) за дурну ознаку,  і вірно, коли  через  два  тижні гола людина покинула маєток лорда,  у той же день хазяїна не стало. Шість тижнів… ["Дейлі ньюс" 13.04.1923].

А "прокляття  фараонів”  дійсно  вирвалося  на  волю  і  прийнялося жорстоко  мстити  не  тільки  безпосередньо  гробокопателям,  але  і простим власникам викрадених коштовностей.  Сумну популярність одержала кришка саркофага,  знайдена, до речі, задовго до нещасливої експедиції. Після 1860 року вона дісталася,  на лихо,  містерові Дугласу Мюррею.  Пароплав,  на якому везли  кришку,  мало не  затонув, що  перевозив  її  від  порту  кэб одержав ушкодження в аварії, відразу після цього Мюррей втратив руку через випадковий (?)  вибух  своєї  рушниці,  на  довершення  до  всього  згорів весь будинок,  де перебувала   знахідка.   Фотограф, що   знімав   саркофаг,   застрелився,   а дослідник  кришки саркофага  потонув.  Більшість  родичів цих людей також  загинули  при  досить  дивних  обставинах.  Ланцюг  смертей тривав доти, поки кришку саркофага не віддали в Британський музей…

З тієї  пори  минуло  сім  десятків  років,  з  наукової сенсації піраміди перетворилися в пересічний туристичний об’єкт.  Чи вивітрилося  із  затхлих коридорів   "прокляття   фараонів”?  Звичайно,  з  тисяч  відвідувачів  сотні почували себе гірше,  дехто  помер,  але  ці  випадки  при  бажанні  можна пояснити  цілком  матеріальними  причинами:  хіба  гнітюча тиша похмурих кам’яних переходів не  давить  на  нерви?  Але  є  щось  і  крім  чисто психологічного фактору.  І деяким це добре відомо.  Під час візиту радянської делегації в Єгипет Хрущов був запрошений відвідати піраміди,  КДБ на це  негайно  відреагував,  і  біля  входу  Микиту  Сергійовича вже чекав співробітник охорони з категоричною телеграмою з  Москви.  Відвідування  скасували під пристойним приводом…

Учені – не політики, вони мають як привілей право ризикувати життям навіть заради власної цікавості.  Жертви серед них були,  хоча і не такі "голосні”,  як колись, але ще більше було експедицій. Може здатися, що за цей час весь пісок навколо пірамід (кожна з яких  займає  площу не більше стадіону) був пересіяний.

Однак, це  не  так,  потік сенсаційних знахідок усе ще не висохнув.  Одна з

останніх – знайдений у Гізі незакінчений  метровий  сфінкс,  віком  не

менш 4500 років! Ще одна зі знахідок пов’язана із самої великою гробницею в Доліні царів,  що,  як важалося,  нараховує  67

кімнат. Але археологи виявили в гробниці Рамзеса нові коридори, що ведуть до 14 іншим приміщенням.  Загальне ж  число  кімнат,  схоже,  перевалить  за 90…Трохи пізніше на території, що  охоплює частину південного Єгипту  і північного  Судану,  де  в стародавності розташовувалося легендарне царство Куш, археологічна експедиція під керівництвом  доктора  Богдана Журавського  (Інститут  середземноморської археології  Польської  АН), відкрила  древнє місто Керетен.  Про існування міста було відомо ще на початку століття,  коли був виявлений  і  розшифрований папірус, що розповідає  про  коронаційне паломництво нубийского пануючи в 4 священні столиці на переломі VI й V століть до н.е.  Три з них були відомі раніше, тепер,  нарешті, відкрита відсутня четверта.

І можна бути впевненим,  що число експедицій не зменшиться доти, поки не скоротиться кількість питань. А неясного й донині залишається чимало